Essay #02
Історія гармоній
Гармонії Євангелій аж ніяк не є новаторством. Попри труднощі й обмеження, пов’язані зі спробами поєднати чотири оповіді про життя, смерть і воскресіння Ісуса, практичні переваги таких спроб були очевидні вже на ранніх етапах історії Церкви. Найдавніша відома спроба створити таку узгоджену розповідь — «Діатесарон» Татіана, укладений приблизно у 170 р. по Р.Х. Нинішні знання про «Діатесарон» уривчасті та опосередковані. Проте, схоже, Татіан сплів чотири євангельські оповіді в один безперервний виклад життя й слів Ісуса Христа, зберігаючи, наскільки це було можливо, формулювання всіх євангелістів. Якими саме принципами він керувався і наскільки успішно виконав свою працю — лишається невідомим.
На початку III століття Аммоній Александрійський розробив систему, яка дала змогу порівнювати уривки з Марка, Луки та Івана з паралельними місцями в Матвія. Він подавав повний текст Євангелія від Матвія, а поряд розміщував ті частини інших Євангелій, які вважав паралельними. Унаслідок цього від Марка, Луки та Івана відтворювалися лише ті фрагменти, що мали паралелі в Матвія, і подавалися вони у послідовності поданій у Євангелії від Матвія. У наступному столітті Євсевій Кесарійський розробив систему перехресних посилань, яка зберігала послідовність кожного Євангелія, але водночас давала читачеві можливість знаходити й вивчати подібні уривки в інших Євангеліях.
Хоч у наступні століття траплялися поодинокі спроби встановити послідовність та паралелі між Євангеліями, стрімке збільшення кількості гармоній припало на період після Реформації. Уже в XVI столітті з’явилися праці Андреаса Осіандера, Р. Стефануса, Жана Кальвіна, Корнеліса Янсена, Молінея, Кодомануса, Павла Креля та Мартіна Хемніца. У проміжку між появою роботи Хемніца та XIX століттям невеличкий потік гармоній перетворився на справжню повінь. Серед відомих учених того періоду, які укладали гармонії, були Джон Клерікус, Джон Лайтфут, Жан Леклерк, Й. А. Бенґель, Джозеф Прістлі та Й. Й. Ґрізбах. Особливо примітною є праця Ґрізбаха: у 1776 році він встановив новий формат для публікованих гармоній своєю Synopsis Evangeliorum Matthaei Marci et Lucae una cum iis Johannis pericopis (Синопсис Євангелій Матвія, Марка та Луки разом із відповідними уривками Івана). Він запровадив новий прийом — друкувати Євангелія в паралельних колонках у тих випадках, коли вони передають однаковий або подібний матеріал.
Від часів Ґрізбаха більшість гармоній належать або до типу діатесарона (тобто є суцільною оповіддю, у якій матеріал чотирьох Євангелій переплетено й змінено якнайменше), або до типу паралельних колонок. Формат паралельних колонок має два різновиди. Один з них не робить жодних спроб упорядкувати текст у ймовірній хронологічній послідовності. Замість цього текст кожного Євангелія подають у його первісному порядку. Однак більшість тих, хто користується таким підходом, також розміщують поруч із текстом матеріал з інших Євангелій, який є таким самим або подібним, хоч і поданий там в іншій послідовності, якщо він має хоча б вторинну паралельність. Зазвичай також застосовують певні поліграфічні засоби (дужки, дрібніший або світліший шрифт), щоб показати, що такий матеріал вирваний зі свого початкового контексту. Твори, виконані в цьому стилі, часто містять у своїй назві слово synopsis. Такий підхід звільняє редактора від необхідності робити складні й подекуди довільні рішення щодо ймовірної хронології, але водночас дає читачеві на одній сторінці загальний огляд усіх первинних і вторинних паралелей для порівняння. Іноді, однак, цей підхід також відображає скептицизм редактора щодо можливості гармонізації або встановлення загалом точної хронологічної послідовності.
Дослідники Нового Завіту передусім зосереджуються на грецькому тексті Євангелій. Таких гармоній, у яких грецький текст подано в паралельних колонках, ніколи не бракувало. Найвідоміші серед них були укладені Робінсоном (1846), Тішендорфом (1851), Анґером (1852), Страудом (1853), Стронґом (1859), Ґардінером (1876), Рашбруком (1880–1882), Гуком (1892), Райтом (1896), Вейтом (1897), Кемпбеллом (1899), Бертоном і Ґудспідом (1920), Гуком, Ліцманом і Кросом (1935), монсеньйором де Соляжем (видання з примітками англійською, 1959) та Аландом (1963). Деякі з цих праць точніше було б назвати синопсисами, а не гармоніями, а частина охоплює лише текст перших трьох Євангелій. Кілька з них виходили у більш ніж одному виданні. Праця Едварда Робінсона мала особливо тривалу та плідну історію. У ХХ столітті «Гармонія синоптичних Євангелій грецькою мовою» (A Harmony of the Synoptic Gospels in Greek) Ернеста Де Вітта Бертона і Едґара Джонсона Ґудспіда довго була провідною, а «Синопсис перших трьох Євангелій» (Synopsis of the First Three Gospels) Гука неодноразово перевидавалася і досі широко використовується. Тринадцяте видання Гука, докорінно переглянуте Генріхом Ґревеном, вийшло у 1981 році. Але «Синопсис чотирьох Євангелій» (Synopsis Quattuor Evangeliorum) Курта Аланда (1972) нині не має рівних за зручністю та повнотою. Її також видано у форматі з англійським текстом «Переглянута стандартна версія» (Revised Standard Version) на протилежних сторінках. Для серйозного студента, який працює з грецькою мовою, праця Аланда є незамінною для порівняльного дослідження Євангелій.
Більш новим доповненням до зібрання грецьких гармоній є праця Джона Бернарда Орчарда «Синопсис чотирьох Євангелій» (A Synopsis of the Four Gospels) (Мейкон, Джорджія: Mercer University Press, 1983). На роботу Орчарда вплинула як її побудова, так і вибір грецького тексту відповідно до гіпотези Ґрізбаха, або «двох-євангелій», щодо походження синоптичних Євангелій.
Однак пересічний читач мусить користуватися гармонією англійського тексту. Від середини XIX століття англійських гармоній з’явилося навіть більше, ніж грецьких. На жаль, ретельність, з якою багато з них було виконано, залишає бажати кращого, і результати є неоднозначними. Це особливо стосується діатесаронного типу. Їхня головна мета — створити суцільну розповідь про життя, діяння та слова Ісуса Христа. Якщо роботу виконано уважно, цей метод може передати уявлення про послідовний розвиток життя й служіння Христа. Але навіть у найкращих своїх формах такий підхід має серйозні обмеження. Уривки подаються поза їхніми первинними контекстами. Відмінні наміри кожного євангеліста майже безнадійно затемнені. Метод не дозволяє здійснювати порівняльне вивчення паралельних місць. А коли їхні формулювання різняться, тексти паралельних уривків поєднуються довільним чином. Але, очевидно, бажання створювати такі «життєписи Христа» виявилося надзвичайно сильним.
Нижче подано частковий перелік таких праць англійською мовою, що з’явилися від середини XIX століття:
C. F. Holley and J. E. Holley, Jesus the Christ: A Complete Gospel Harmony (n.d.), KJV.
R. Mimpriss, A Harmony of the Four Gospels. Arranged as a Continuous History (1845), KJV.
J. Glentworth Butler, Bible Reader’s Commentary, New Testament, vol. 1, The Fourfold Gospel (1878), KJV.
Arthur T. Pierson, The One Gospel (1889), KJV.
William Pittenger, The Interwoven Gospels (1890), ERV.
Fred’k L. Chapman, The True Life of Christ (1899), KJV.
Horace J. Cossar, The Four Gospels Unified (1911), KJV.
Eva Livingston, His Life: The Story of Christ’s Life (1912), ASV.
Helen Barrett Montgomery, The Story of Jesus As Told by His Four Friends (1927), Centenary translation.
Robert Edgar Beall, The Short Story Combined Gospels, and Reference Harmony Supplement (1928), ASV.
Andrew J. Reynolds, Jesus of Nazareth, “The Prince of Life” (1933), KJV.
Loraine Boettner, A Summary of the Gospels (1933), ASV.
Vaughan Stock, The Life of Christ (1934), KJV.
J. W. Lea, The Unified Gospels: The Complete Life of Christ in the Words of the Evangelist (1935), KJV.
Russell Hubbard White, The Combined Gospels of Matthew, Mark, Luke and John (1947), KJV.
Fred Fisher, A Composite Gospel (1948), an original translation.
Freeman Wills Crofts, The Four Gospels in One Story (1949), an original paraphrase.
Edward F. Cary, The Life of Jesus in the Words of the Four Gospels (1951), an original translation.
Thomas U. Fenn, Behold the Son of Man! Or the Complete Gospel Interwoven from the Four Gospels (1955), ASV.
William F. Beck, The Christ of the Gospels (1959), an original translation.
Who is This Man Jesus? The Complete Life of Jesus from the Living Bible (1967).
Johnston M. Cheney, The Life of Christ in Stereo: The Four Gospels Combined as One, ed. Stanley A. Ellison (1969). “We have sought to preserve the beauty of the ‘King James’ version, testing each rendering by the original.”
Chester Wilkins, The Four Gospels Arranged as a Single Narrative (1976), KJV,
Baird W. Whitlock, The Gospel of the Life of Jesus (1984), KJV.
Гармонії, у яких використано формат паралельних колонок, очевидно, значно корисніші для уважного порівняльного вивчення тексту Євангелій. Коли їх уміло впорядковано та структуровано, вони також можуть відобразити послідовний розвиток життя й служіння Христа. Хоча для створення хронологічної розповіді про життя Христа в тексті гармонії необхідне певне переставлення матеріалу, формулювання кожного євангеліста зберігається у своїй цілісності, а не зливається з іншими. Однак успіх окремої гармонії передусім залежить від ретельності, з якою її підготував укладач.
Наступні гармонії, що з’явилися від середини XIX століття, мають різну цінність:
Lent Carpenter, A Harmony of the Gospels (1831), KJV.
Benjamin Davies, Harmony of the Four Gospels (n.d.), KJV.
Adam Fabling, A Harmony of the Gospels (n.d.), KJV.
J. M. Fuller, The Four Gospels Arranged in the Form of a Harmony (n.d.), KJV.
Edward Robinson, A Harmony of the Four Gospels in English (1846), KJV.
Simon Greenleaf, The Testimony of the Evangelists Examined by the Rules of Evidence Administered in Courts of Justice (1874), KJV.
John A. Broadus, A Harmony of the Gospels (1893), ERV.
William Arnold Stevens and Ernest De Witt Burton, A Harmony of the Gospels for Historical Study (1893), ERV.
I. N. Johns and J. F. Kempfer, The Parallel Gospels (1896), KJV.
E. S. Young, The Life of Christ: A Harmony of the Four Gospels (1898), KJV.
John A. Broadus, A Harmony of the Gospels (1903) (a minor revision of Broadus’s 1893 work by A. T. Robertson), ERV.
John H. Kerr, A Harmony of the Gospels (1903), ASV.
Ernest De Witt Burton and Edgar Johnson Goodspeed, A Harmony of the Synoptic Gospels for Historical and Critical Study (1917), ASV.
A. T. Robertson, A Harmony of the Gospels for Students of the Life of Christ (1922), ERV.
G. C. Savage, Time and Place Harmony of the Gospels (1927), original translation.
Walter E. Bundy, A Syllabus and Synopsis of the First Three Gospels (1932), ASV.
Ralph Daniel Heim, A Harmony of the Gospels for Students (1947), RSV.
Albert Cassel Wieand, A New Harmony of the Gospels: The Gospel Records of the Message and Mission of Jesus Christ (1947), RSV.
Henry J. Cadbury, Frederick C. Grant, and Clarence T. Craig, Gospel Parallels: A Synopsis of the First Three Gospels (1949), RSV.
Throckmorton, Burton H., Jr., Gospel Parallels: A Synopsis of the First Three Gospels (1949), RSV.
John Franklin Carter, A Layman’s Harmony of the Gospels (1961), ASV.
H. F. D. Sparks, A Synopsis of the Gospels (1964), ERV.
Frederick R. Coulter, A Harmony of the Gospels in Modern English (1974), original translation.
Robert L. Thomas and Stanley N. Gundry, A Harmony of the Gospels with Explanations and Essays (1978), NASB.
J. Dwight Pentecost, A Harmony of the Words and Works of Jesus Christ (1981), NIV.
Праця Едварда Робінсона витримала багато видань і згодом була переглянута М. Б. Ріддлом; вона також слугувала підґрунтям для робіт інших гармоністів. 1893 рік ознаменував появу двох гармоній, які надовго стали стандартними: праць Бродуса та Стівенса і Бертона. Обидві використовували Англійську переглянуту версію 1881 року і поділяли текст так, щоб показати історичний розвиток життя Христа; раніше було прийнято ділити матеріал за святами. У виданні Бродуса 1903 року містилися прикінцеві примітки його молодшого колеги А. Т. Робертсона. Значна ревізія Бродусового твору, здійснена Робертсоном у 1922 році, та гармонія Бертона і Гудспіда 1917 року стали новими стандартами у галузі. Ревізія Робертсона мала особливо тривале й плідне життя, навіть на тлі новіших праць у цій сфері, зокрема широко використовуваного «Синопсису» Спаркса.
У 1975 році Рубен Дж. Свонсон представив дослідникам Євангелій цілковито нову концепцію у праці «Горизонтальний лінійний синопсис Євангелій» (The Horizontal Line Synopsis of the Gospels) (Діллсборо, Північна Кароліна: Western North Carolina). У 1982 році він продовжив цю працю виданням Том I. «Євангеліє від Матвія» серії The Horizontal Line Synopsis of the Gospels, Greek Edition. Інновація Свонсона виросла з тієї фрустрації, яку переживають студенти, намагаючись визначити деталі подібностей і відмінностей між євангельськими оповідями. Навіть у форматі паралельних колонок погляд усе одно мусить перескакувати з колонки на колонку, щоб уловити пункти порівняння й контрасту. Щоб усунути цю виснажливу роботу, Свонсон запропонував розміщувати паралельний матеріал у паралельних горизонтальних рядках, а не у вертикальних колонках. Таким чином, подібності та відмінності стають очевидними з першого погляду. Використовуючи текст Переглянутої стандартної версії для англійського видання та третього видання «The Greek New Testament» Об’єднаних біблійних товариств для грецького видання, він подає текст Євангелія від Матвія рядок за рядком. Паралельно до кожного рядка він розміщує будь-який відповідний матеріал з одного чи кількох інших Євангелій — також рядок за рядком. Ту саму процедуру застосовано й у англійському виданні до текстів Марка, Луки та Івана (грецька версія цих трьох Євангелій на момент написання цього тексту ще не була опублікована). Цей метод має очевидні переваги для детального порівняння, яке мав на меті Свонсон. Крім того, кожне Євангеліє в його первісній послідовності можна розглядати й порівнювати з паралельними рядками з інших Євангелій, поданими поруч для зручності посилання.
Якщо ж настільки детальне порівняння не є основною метою, формат горизонтальних рядків має серйозні обмеження. Його важко читати так, щоб відчути безперервність думки навіть у провідному рядку головного Євангелія. Ба більше, оскільки метод подає кожне Євангеліє рядок за рядком із паралелями до кожного рядка, він не інтегрує весь матеріал і не дає цілісного уявлення про історичний розвиток життя та служіння Христа.
Отже, хоча інновація Свонсона заслуговує на належне визнання, її цінність обмежена для пересічного читача. Якщо головною метою не є виявлення можливих літературних взаємозв’язків між Євангеліями, формат паралельних колонок, незважаючи на власні обмеження, залишається кращим для загального вивчення життя Христа, оскільки матеріал із усіх чотирьох Євангелій інтегровано.
У 1985 році з’явився ще один варіант формату. Це праця «Нові паралелі Євангелій. Синоптичні Євангелія» (New Gospel Parallels, The Synoptic Gospels) у двох томах, розроблена та укладена Робертом В. Фанком (Філадельфія: Fortress). Використовуючи Переглянуту стандартну версію, ця робота послідовно слідує за текстом кожного Євангелія, розміщуючи один-два абзаци у верхньому лівому куті сторінки. У центрі та правому верхньому куті розташовано паралельні місця з Євангелій від Марка та Луки, причому паралельні формулювання виділено жирним шрифтом. Нижній лівий кут призначено для паралелей з Євангелія від Івана, а нижній центр та правий — для паралелей з Євангелія від Фоми та інших неканонічних творів. Метою такого формату є уникнути нехтування наративним контекстом, у якому з’являється кожен уривок. Він також прагне уникнути «штучної хронології гармоній та довільних послідовностей синопсисів» (том I, с. viii).
Переваги формату Фанка очевидні. Почавши з будь-якого Євангелія, можна швидко перейти до паралелей в інших двох. Крім того, кожен текст легко знайти. З іншого боку, проте, детально порівнювати складніше через відстань на сторінці, яку око мусить пройти, щоб знайти збіги у формулюваннях. Також із цього типу роботи немає допомоги щодо хронологічної послідовності життя Господа. І, звичайно, така праця є більш громіздкою через необхідність цитувати одні й ті самі уривки двічі, тричі або навіть чотири рази.
Д-р Роберт Л. Томас
Д-р Стенлі Н. Гандрі
Додаткова література англійською:
Ebrard, J. H. A. The Gospel History: A Compendium of Critical Investigations in Support of the Historical Character of the Four Gospels. Edinburgh: T. and T. Clark, 1873. Pp. 47-55.
Fabricus, J. A. Bibliotheca Graece. Hamburg: 1790/1809. Pp. 4.882-4.889.
Youngblood, Ronald. “From Tatian to Swanson, from Calvin to Bendavid: The Harmonization of Biblical History,” Journal of the Evangelical Theological Society 25 (1982): 415-23.