Втім, самі євангелія і Дії апостолів подають ще переконливіші докази того, що грецька мова була широко поширена в часи Христа і серед тих, кому Він служив. Двоє з дванадцяти учнів — Андрій та Филип — мали грецькі імена. Євангеліє від Івана 12:20–23 виразно натякає, що Филип, Андрій і Ісус розуміли й говорили грецькою. Петро, найвизначніший серед дванадцятьох, має не лише єврейські та арамейські імена (Симон і Кифа), але й згадується під своїм грецьким ім’ям — Петрос. Ймовірно також, що саме грецькою Петро говорив у домі Корнилія в Діях 10 і що він писав грецькою дві свої послання. Той факт, що галилейський рибалка мав грецьке ім’я і міг говорити та писати грецькою, свідчить про те, що й люди без спеціальної освіти володіли цією мовою. У грецькому тексті Івана 21 Ісус вживає два різні дієслова для «любити» та для «пасти» отару, а Петро — два різні слова для «знати». Жодну з цих словесних пар неможливо передати ані єврейською, ані арамейською, що вказує на те, що ця розмова первісно відбувалась грецькою мовою. Так само каламбур у Матея 16:18 на словах petros і petra неможливо передати семітською мовою; це найкраще пояснюється тим, що розмова велась грецькою. Імовірно, саме грецькою мовою Ісус спілкувався із сіропфінікійською жінкою, римським сотником і Пилатом. Степан (Дії 7) та Яків (Дії 15) цитують Септуаґінту, демонструючи своє вільне володіння грецькою.
Essay #08
Мови, якими говорив Ісус
Мовне середовище Палестини I століття становить неабиякий інтерес для читача євангелій. Воно пов’язане з питанням, якими мовами говорив Ісус, і опосередковано може впливати на погляд щодо походження та цілісності євангелій як історичних документів. Наприклад, виходячи з припущення, що мовою, якою Ісус користувався виключно або принаймні переважно, була арамейська, стало звичним стверджувати: чим ближчі мова та стиль євангелій до арамейських, тим вищою є ймовірність їхньої автентичності. І навпаки — часто вважають, що відсутність семітизмів створює припущення проти автентичності.
Яким є стан цієї дискусії? Майже напевно, латина не була широко вживаною в Палестині, оскільки завоювання римськими арміями не супроводжувалося поширенням латинської мови. Починаючи з завоювань Олександра Македонського у IV ст. до н.е. та наступної елліністичної доби, грецька вже стала мовою міжнаціонального спілкування, і римські завоювання не внесли суттєвих змін. Але яким було використання грецької в Палестині часів Христа? Чи була вона мовою культури й торгівлі лише для освіченої верхівки, чи також використовувалася простим народом? Якщо ж нею користувалися не лише еліти, то наскільки широко? А може, арамейська була мовою, яку майже повсюдно вживали широкі маси? Поширеною від середньовіччя є думка, що починаючи з вавилонського полону, єврейська мова поступово перестала існувати як жива, а серед євреїв мовою повсякденного спілкування стала арамейська. Але чи справді єврейська припинила бути живою мовою та перетворилася лише на релігійну мову вчених? Прихильників переваги кожної з цих трьох мов у Палестині не бракувало, і існують переконливі аргументи на користь того, що в I столітті всі три мови були у звичайному вжитку серед євреїв.
Можливо, вже сам цей факт мав би підказати прихильникам різних точок зору, що насправді всі три мови були широко вживаними. Роберт Г. Ґандрі переконливо довів, що ситуація виглядала саме так, і його висновки були доповнені дослідженнями Філіпа Еджкомба Гʼюза.
Нещодавно відкриті археологічні дані значно допомогли розв’язати це питання. Осуарії — тобто коробки, у які складали кістки померлих — часто містять написи. Логічно припустити, що перед лицем смерті люди користувалися тими мовами, якими зазвичай думали та розмовляли. Ґандрі коротко оглядає знайдені в Палестині осуарії відповідного періоду й доходить висновку, що всі три мови трапляються на них приблизно в однаковій кількості.
Ці свідчення про вживання всіх трьох мов ще більше посилюються завдяки відкриттям, зробленим під час розкопок у печерах поблизу Мертвого моря. Під час двох експедицій до так званої «Печери листів» Іґаель Ядін разом зі своїми колегами знайшов близько п’ятнадцяти листів і понад сорок інших папірусних документів — зокрема контрактів та квитанцій. Дата цих матеріалів охоплює період від останніх років першого століття до повстання Бар-Кохби у 132–135 рр. по Р. Х. Печера, вочевидь, була схованкою самого Бар-Кохби та його партизанського загону, а знайдені документи, схоже, відображають їхню звичайну кореспонденцію щодо щоденних і військових справ. У листах та інших документах представлені всі три мови — грецька, єврейська та арамейська. Ці люди не були ученими. Те, що вони розуміли й використовували ці мови, сильно вказує на їхнє широке поширення серед населення Палестини загалом. Схоже, що єврейська мова не була обмежена лише колом юдейських книжників, а грецька — лише сферою торгівлі й культури. Очевидно, обидві мови були у звичному вжитку поряд з арамейською, і тому Ісус цілком міг користуватися будь-якою з них.
Неупереджений аналіз євангелій, здається, підтверджує, що саме такою була мовна ситуація за днів Ісуса. На підставі ґрунтовного дослідження старозавітних цитат, спільних для Матвія та інших синоптиків, Роберт Ґандрі доходить висновку, що спосіб цитування в цих уривках відображає тримовне середовище, про яке свідчать археологічні дані. Наявність семітизмів у грецькій мові євангелій не обов’язково означає, що семітська мова (арамейська чи єврейська) була єдиною мовою повсякденного вжитку у Палестині першого століття. У багатомовних регіонах мови зазвичай взаємно впливають одна на одну в лексиці та способах висловлювання; Септуаґінта, наприклад, сповнена семітських зворотів. Така поширена багатомовність суттєво впливала на характер грецької, якою говорили в Палестині. Крім того, той факт, що грецька була принесена в регіон з первісно семітською мовною традицією, дає підстави очікувати, що місцевий варіант грецької містив семітські ідіоми та моделі мислення.
Те, що арамейська мова була широко поширена в Палестині I століття, настільки очевидно з біблійних та позабіблійних джерел, що це майже не потребує доведення. Дехто навіть вважав ці докази настільки переконливими, що стверджував: єврейський народ у всіх регіонах Палестини перейшов на арамейську задовго до часу Христа. Семітські мовні звороти та характер мислення в євангеліях наводили як загальний доказ; більш конкретні аргументи шукали в нібито великій кількості арамейських слів та імен, що зустрічаються в євангельських текстах. Через таке переконання, що арамейська була єдиною мовою повсякденного спілкування, посилання Йосипа Флавія, а також біблійні тексти (Ів. 19:20; Дії 21:40; 22:2; 26:14) і свідчення отців Церкви про «єврейську мову» почали трактувати не як згадки про власне єврейську, а фактично як посилання на арамейську.
Очевидні свідчення арамейського підґрунтя в євангеліях самі по собі не доводять, що арамейська була єдиною мовою простого населення. Крім того, нові дослідження поставили під сумнів думку, що передані в грецькому тексті євангелій арамейські слова насправді є арамейськими (див., наприклад, Мт. 27:46; Мк. 5:41; 7:34; 14:36; 15:34). Сьогодні стверджують, що принаймні деякі з них — це насправді єврейські форми, і що коли Йосип Флавій, біблійні автори або ранні отці Церкви говорять про «єврейську мову», то вони мають на увазі саме єврейську. Лінгвістичні дані також підтверджують, що єврейська, якою користувалися юдейські книжники, не була мертвою мовою. Вона має всі ознаки живої розмовної мови: у ній утворювалися нові слова, її словник охоплював сфери повсякденного життя, а стиль був простий і прямий. У рабинічній літературі єврейська мова з’являється у звичайних діалогах, і теми цих розмов не обмежуються суто вченими дискусіями, а охоплюють питання буденного життя. Частину кумранських текстів також написано єврейською; зміст цих документів не є виключно ученим, і є підстави вважати, що пересічні мешканці Кумрану її розуміли. Дослідники також зауважують, що не слід очікувати, ніби арамейська могла швидко та повністю витіснити єврейську як мову народу. Спершу арамейська поширювалася у сфері торгівлі та управління. Лише поступово вона проникала в нижчі суспільні верстви як мова побутового спілкування. Єврейська ще довго залишалася мовою простих людей; остаточно її витіснення як розмовної мови пов’язують з подіями 132–135 рр. н.е., коли єврейські повстанці зазнали нищівної поразки.
Отже, очевидно, що грецька, єврейська та арамейська мови були звичними й загальнозрозумілими серед юдеїв Палестини часів Ісуса. Визначити точні пропорції використання кожної з них неможливо; ймовірно, у певних регіонах одна мова домінувала більше, ніж інші. Проте мовне середовище було змішаним. Майже напевно Ісус користувався всіма трьома мовами, і свідчення цього знаходимо вже в самих євангеліях.
Д-р Роберт Л. Томас
Д-р Стенлі Н. Гандрі
Список рекомендованої літератури англійською:
Gundry, Robert H. “The Language Milieu of First-Century Palestine,” Journal of Biblical Literature 83 (1964): 404-8.
Hughes, Philip Edgcumbe. “The Languages Spoken by Jesus.” In New Dimensions in New Testament Study, edited by Richard N. Longenecker and Merrill C. Tenney, 125-43. Grand Rapids: Zondervan, 1974.